Тільки держава може бути власником основного масиву лісів

Інтерв’ю національного координатора міжнародної лісової програми Юрія Марчука

У Коаліційній угоді, яка стала частиною програми дій уряду, є розділ, присвячений реформі лісового сектору. Триває жорстка дискусія про долю державних лісогосподарських підприємств. Чому лісові питання набули такої актуальності в непростий для країни час, якою буде доля нашого зеленого багатства, про це запитуємо досвідченого фахівця, одного з авторів сучасного лісового законодавства Юрія Марчука.

ДОСЬЄ: Юрій МАРЧУК. Завідувач кафедри дендрології та лісової селекції НУБіП. З 1997 по 2011 рр. – заступник, перший заступник голови Держкомлісгоспу України. Відповідав за економічний блок та за зв’язки з Верховною Радою України. Закінчив у 1978 році Українську сільськогосподарську академію за фахом «лісове господарство».

– Юрію Миколайовичу, у країні війна, криза, а ми з вами про ліс збираємося говорити. Чи на часі?

– Потім може бути пізно. Ліс в усі епохи виручав і державу, і людей. І як місце, де можна сховатися, і як джерело доходів, палива, підніжного корму. І матеріали для відбудови поруйнованого лихою годиною брали з нього. Після Другої світової в Карпатах вирубали три розрахункових лісосіки. Наслідки відчуваємо досі.

Так, нині у країні біда. Тож ліс може зробити вагомий внесок у відновлення економіки. Важливо лише не наламати при цьому дров.

– Яка ваша думка щодо форми управління лісами?

– Стаття 13 Конституції України говорить про вільний доступ до природних ресурсів. У зв’язку з цим запитання: чи може бути ліс у приватній власності? Може. Але не за рахунок приватизації державних або комунальних масивів. Бо буде як із землею, коли сучасні латифундисти мають по 400 тис. гектарів угідь. Ці землі поза впливом як держави, так і громади. Вони втрачають свою соціальну функцію, бо латифундисти не зацікавлені у існуванні села, в розбудові там соціальної інфраструктури. Те саме може статися і з лісами в разі їхньої приватизації. До того втрачається екологічна функція: приватника цікавитиме тільки деревина, причому тут і зараз. Таким чином незабаром будуть втрачені і самі ліси. Наша нація не заслужила такого ставлення до себе.

Часто люди бачать у лісі лише зону відпочинку або перші три кубометри деревини, які можна продати. Але ліс – це комплекс, який впливає на життя людини. І недарма свого часу навколо міст-мільйонників створили захисні лісові насадження як легені, як фільтри, як відрада для ока та душі у суєтному міському житті.
Тож приватним треба визнати той ліс, що вирощений на приватній землі. Коли сам власник землі ухвалив таке рішення. Держава для цього повинна створити пільгові умови і законодавчо їх закріпити.
Нині понад 500 тисяч гектарів лісів ростуть на землях сільськогосподарського призначення. Чимало пайщиків навіть не знають, що на їхніх паях самосівом виріс ліс, адже ця земля багато років не оброблялася. І це не так і погано на бідних піщаних землях Полісся, бо жито, скажімо, тут дає 3–4 центнери з гектара, а сіяти треба два.

Тільки треба створити податковий механізм, який стимулюватиме людей вирощувати ліс, а не вирубати його відразу після переведення земель у лісові. Треба розуміти: як тільки ділянка юридично стане лісом, то почнуть діяти закони та правила щодо лісу. На приватний сектор чинна правова та нормативна база взагалі не розрахована. Тут треба ще багато допрацювати.

Передусім, держава має узаконити ці ліси. Є постанова Кабміну від 2009 року, в якій йдеться про те, що переведення таких сільгоспземель у лісові ділянки можна робити на безо­платній основі, без відшкодування збитків від втрати цих земель для сільського господарства.

Вперше поняття приватних та комунальних лісів з’явилося в Лісовому кодексі 2006 року. Але подальшого законодавчого розвитку щодо них не відбулося. Тому це треба зробити негайно. Потрібні й інші механізми стимулювання вирощування лісів на приватних землях. Скажімо, в Польщі держава дотує приватні господарства, які вирощують ліси, таким чином підтримуючи баланс між сільськогосподарськими та лісовими землями. Як наслідок, там лісові масиви на приватних землях площею до двох гектарів розкидані в шаховому порядку всією країною.

Друге не менш важливе питання – стан комунальних лісів. Перетягування каната – віддати їх державі чи залишити громадам – треба закінчити. Президент сказав, що влада буде максимально передаватися громадам. Комунальні лісі (мені подобається слово «громадські») – це ресурс місцевої громади, який вона повинна оберігати, фінансувати і контролювати.

– Нині ініціатори приватизаційного процесу намагаються приватизувати майже сотню державних лісових господарств. Чим це обернеться?

– А як вони працюватимуть? Їм же треба вести лісове господарство, а ліси ж державні. Стануть добиватися отримання державних лісів у оренду або концесію? Свого часу я вивчав досвід передачі лісів у концесію або в оренду. Скажу прямо: в такій системі більше негативу. Скажімо, грузини віддали у концесію на 20 років іноземним компаніям свої кращі ліси – букові. А тепер не знають, як їх забрати назад. Тому я наполягаю на тому, що тільки держава може бути власником основного масиву лісів.

– Чому?

– Знайдіть мені в Україні компанію, яка готова зв’язати свої обігові кошти на 80 років. Тобто – вкласти їх у вирощування лісу. Подивіться, яка нині ставка Національного банку, ціна кредиту. Це понад 30% річних. Тобто рентабельність бізнесу, який кредитується, має бути хоча б на 5% більшою, бо треба ж його розвивати, мати резерв на випадок непередбачуваних ситуацій тощо. Тому кредитуються ті проекти, які мають короткий період розвитку. А в лісовому господарстві врожай сосни доцільно знімати через 80, дуба – 100–120, м’яколистяних порід – 40–60 – років! Це розрахунок на два-три покоління бізнесменів, які захочуть сюди вкладати.

Тому є дуже багато готових узяти у концесію стиглі ліси Полісся і Карпат, залишивши державі захисні ліси Півдня та Сходу.

– Статистика така заплутана, що не можна зрозуміти, чи окуповують себе нині держлісгоспи. Тому спитаю так: чи може наше лісове господарство бути прибутковим?

– Якщо узяти Полісся та Карпати, а частково й Лісостепову зону, то тут лісове господарство цілком може бути прибутковим. Хай і не з надвисокими прибутками. Та є ще й інші функції лісу, які досі ніхто не оцінив економічно.

Степова зона завжди буде дотаційна, але і про роль тамтешніх лісів та лісосмуг ми вже говорили. А ще ж можна згадати, скажімо, про протиерозійну роль лісів, які рятують десятки, сотні гектарів земель. Поїдьте на Канівщину, подивіться, які там яри. Якби не спеціальна програма антиерозійних заходів, зокрема, заліснення, це був би місячний ландшафт, а не квітуча земля.

Державні лісі, або як їх називали два століття тому – «казенні», тобто – частина казни! – це резерв держави для реагування на всі виклики життя – екологічні, економічні, соціальні. Україна не така багата лісами. Площа земель лісового фонду – 10,6 млн га.

А покрито лісом ще менше – 9,6 млн га. У Польщі, до речі, стільки ж. Але Польща не має степової зони, яку маємо ми. У нас на Півдні умови ближче до Іспанії, Італії. Де лісові ландшафти відіграють зовсім іншу роль. Це більше захисні масиви, які впливають на врожай. Агроном знає, що такі ліси і лісосмуги (прошу не плутати ці два поняття, бо їх по-різному треба створювати і доглядати) дають 3–4 центнери добавки врожаю на гектар. Особлива їх роль у важкі кліматичні роки, вони зупиняють суховії та пилові бурі. Що сьогодні з цими насадженнями? Вони ростуть на землях запасу – тобто фактично залишилися без господаря, без догляду, без охорони. От їх і дорубують. Особливо зараз, коли люди перейшли на дров’яні котли. Боюся, що 400 тисяч гектарів захисних насаджень, які створені нелегкою працею старших поколінь, будуть фактично добиті. Якщо не до цього квітня, то наступної зими – точно (про ті насадження, які опинилися у зоні АТО розмова окрема).

Де вихід? Ці смуги треба закріпити за тими господарствами, які взяли паї в оренду на довгостроковий період – як мінімум на дві сівозміни. Тобто на 10–12 років. Щоб це зробити, треба податкові зміни провести. Адже лісосмуги – це основ­ні засоби, такі ж як і трактор, як комбайн. Від них так само залежить урожайність, стан чорноземів.

– Наскільки громада може впливати на лісову політику?

– Громада повинна мати змогу впливати на стан лісу, розуміти, скільки вона отримає податків з цього лісу, скільки робочих місць для неї він дасть. Так-так. Давайте візьмемо зону Полісся або Карпат. Де людям працювати? Або в лісі – чесно, або красти цей же ліс чи допомагати його розкрадати комусь іншому. Ліс може дати багато – не тільки деревину, а й гриби, ягоди, лікарські рослини. Туризм. Якщо громаду не залучити до управління лісом, якщо залишити це питання на відкуп відомствам, то отримаємо або самовільні рубки, або постійний конфлікт інтересів.

Треба забезпечити, по-перше, вільний доступ населення до користування побічними ресурсами лісу. Там, де є промислова заготівля деревини, там громада повинна отримувати свою частину податків. Ліс це ще й один з ресурсів для заміни газу. Хоч і не дуже великий: кілька мільйонів кубометрів. Два млн кубів йдуть на дрова паливні і ще десь два млн відходів можна використати. У масштабах держави його не варто переоцінювати. Але в сільських лісових районах – це основний вид палива. І якщо не врегулювати питання отримання такого палива для селян, то вони вночі матимуть таке право самі.

Усі ці питання у кризові часи є дуже важливими. Саме тому їх треба терміново врегульовувати. Тому право громад впливати на ці процеси, працюючи з державними холдингами, компаніями чи агентствами дає змогу врахувати соціальні моменти при отриманні економічних вигод. А в разі залучення громадських природоохоронних організацій до цього процесу – й зберегти екологічне значення лісів.

– Ваше ставлення до заборони експорту деревини?

– У кінці 1970-х Україна переробляла близько 48 млн кубометрів деревини, яка, зокрема, йшла на одні з кращих у СРСР меблі. Карпатські деревообробні комбінати працювали успішно, при тому, що обсяг рубок в Україні був і залишається на рівні 12–15 млн кубометрів. Решту Україна завозила з Росії та Білорусі. Нині ми експортуємо деревину. За 9 місяців 2014 року експортовано 3,1 млн куб. деревини у круглому виді. Тобто – необроблених колод. З них 1,9 млн – це пиловочник, це те, що можна перетворити на дошки та бруси. 1,2 млн – це баланси і технологічна сировина. Тобто те, що піде на виробництво деревоволоконних плит тощо. Чому експортуємо? Нині пішла така хвиля: а давайте увесь експорт заборонимо. Так то воно так, але… По-перше, це джерело валютної виручки. По-друге, рубаючи 15 млн, а експортуючи три, лісові підприємства отримують з цього експорту кошти, половина з яких іде на відновлення лісів.

Одним із аргументів за заборону експорту є сподівання, що впадуть внутрішні ціни на лісопродукцію і це підтримає деревообробний бізнес, який працює в Україні. Але це сумнівно.

Але ж урожай зріє. Якщо промислову (мова не йде про ліс, який росте на заповідних територіях чи захисні насадження, у них своя цінність) деревину залишити на корені, то вона просто пропаде. Ніхто ж пшеницю на зиму в полі не залишає. Коли йде машина із зерном, то всі аплодують, а коли з лісом – то чомусь вважається, що це вкрадене. Така от національна особливість сприйняття суспільством професії лісівника. У 2006 році я брав участь у проведенні опитування, щоб з’ясувати причини цього явища. З’ясувалося, що одна з них – відсутність доступу громади до управління ресурсами. Тобто – закритість системи. Ми тоді (я працював заступником голови Держлісгоспу) ухвалили рішення максимально відкрити систему. Щоправда, не все з цієї задумки вийшло.

– І все-таки: масштабні незаконні рубки є, про це свідчать результати різного роду перевірок.

– Офіційно обсяги виявлених незаконних рубок становлять десь 200 тис. кубометрів на рік. Точніше, це так звані самовільні рубки, тобто здійснені без дозвільних документів. Але часто резонансу набувають не вони, а правильність відведення лісу в основні рубки. Які часто межують із законом, а часто і прямо порушують його. І ще треба розібратися, які з них небезпечніші.

Але чому це можливо? Тому що в нас є ринок дешевої робочої сили. Тому що є чорний ринок сировини. Тому що є перекоси у економіці. Якось у розмові із шведами ми заговорили про самовільні рубки. Так вони півгодини не могли зрозуміти, про що йдеться, як перекладач не старався. Вони не розуміють, куди можна подіти вкрадену деревину.

Важко бути святим, коли ціна деревини і ціна землі під лісом настільки не співставна із зарплатами тих, хто цей ліс охороняє і цим лісом управляє. Обхід, яким опікується лісник, або як його зараз називають, майстер лісу, – 600–800 гектарів. На гектарі росте 200 кубів деревини. Перевести це на гроші – отримаєте мільйони гривень. А зарплата у лісника – 2200 грн.

Насамкінець. Понад 130 ветеранів лісової галузі звернулися до Прем’єр-міністра Арсенія Яценюка із закликом «покласти нарешті край череді випадкових людей на посаді керівника лісового відомства і призначити професіонала-лісівника зі спеціальною освітою та досвідом роботи». А ще хочуть, щоб кандидат був чесним та порядним і мав авторитет серед лісівників. Конкретних прізвищ не називають.

Олег ЛИСТОПАД,
ukurier.gov.ua
© “Природа і суспільство”