Володимир Бондар: «Ми повинні випрацювати стратегічну політику ставлення держави до лісової галузі»

Волинь – край лісів та озер. І Володимир Бондар, який народився, виріс і працював на Волині, знає про питання лісу не з чуток.
Проте мало хто припускав, що Володимир Налькович вирішить працювати у владних кабінетах, впритул пов’язаних із лісовим господарством. Але Володимир Бондар таки взяв участь у конкурсі на посаду заступника очільника лісової галузі та виграв його.
Пройшовши усі відповідні перевірки, нещодавно отримав призначення від Прем’єр-міністра та став заступником голови Державного агентства лісових ресурсів України. Сьогодні Володимир Бондар – наш співрозмовник.

– Володимире Нальковичу, наскільки важким був конкурс? Як готувалися до екзамену? Хто був у комісії, адже посади виборювалися дуже відповідальні…
– Було й складно, і не дуже одночасно. Складно, бо такого роду конкурс проводився вперше і дійсно до нього треба було бути готовим. Щодо підготовки, то, що стосувалося загального законодавства, це одна сторона. Його треба було знати, вчити нові закони, які було прийнято останнім часом. Я працював до цього у місцевих органах влади, тому знання Конституції, законодавства в мене є, тож складнощів це питання не викликало. Безперечно, були труднощі щодо спеціалізованих питань. Не скажу нічого нового, коли зауважу, що я до лісової галузі маю опосередковане відношення. Але я був головою адміністрації однієї з лісових областей і за родом своєї діяльності стикався із проблемами і питаннями лісової галузі.
Щодо екзаменаторів, то там фахівців безпосередньо лісової галузі не було. Люди приймали рішення по всіх державних службовцях усіх напрямків. Це і лісівники, і водники, і голови місцевих державних адміністрацій, і так далі. У першу чергу був застосований Закон про державну службу і ми йшли на конкурс як державні службовці. Сам конкурс відбувався у прямому ефірі і його можна подивитися й зараз.
– Чи бачили когось своїм конкурентом?
– Я не знав людей, які брали участь у конкурсі. Тож і визначити, чи хтось був конкурентом, не міг. Відчувалося, що люди фахові. Випадкових не було. Кожен із тих чи інших позицій міг би займати посаду, на яку претендував. Усі були у рівних умовах. Опоненти були достойні. Вирішувала комісія.
– Чому вирішили виступити в такому амплуа і претендувати саме на цю посаду?
– Одразу скажу, що в лісовій галузі не маю жодного бізнесу. Прямої зацікавленості потрапити до цієї сфери діяльності, аби лобіювати свої інтереси, я не маю.
Чому саме лісова галузь? Напевно, тому, що для регіону, де я працював і виріс, вона була і є дуже актуальною. Є багато речей, на які треба подивитися свіжим поглядом. Другу освіту маю економічну і вважаю, що практичний досвід і теоретичні знання з економіки в цій галузі можуть знадобитися. Дуже багато підходів із точки зору організації роботи, економіки потрібно формувати по-новому. Треба в першу чергу забезпечити економічний результат тих підприємств, які сьогодні є. Галузь дуже неоднорідна. Дуже відрізняється між собою з півночі на південь і з заходу на схід. Тут не можна застосовувати жодної універсальної економічної моделі і тому, напевно, необхідний не тільки фаховий погляд з середини, але й погляд людей, які можуть побачити ситуацію під іншим кутом.
У мене є управлінський досвід. Тож хочу бути потрібним державі. Я державний службовець першого рангу, першої категорії, маю більше 15 років стажу виключно державної служби. Я був і головою держадміністрації, і народним депутатом, і радником Президента України, і депутатом кількох скликань облради. Хочеться цей досвід використати.
– Що входить у компетенцію вашої посади?
– Я обіймаю посаду заступника. Розподіл обов’язків такий: є голова, яка відповідає за всі напрямки роботи. Перший заступник – це фактично головний лісничий (людина займається питаннями відтворення лісу, його охороною, стратегією розвитку, насінництвом і так далі). В обов’язки заступника входять економічні питання (економіка підприємств, питання реалізації сировини, переробка деревини, питання стратегії розвитку галузі з точки зору економічного бачення).
– Ви отримали завдання на найближчий час?
– Так. Мене і Христину Василівну (голова Держлісагентства, – авт.), яка пройшла конкурс на голову, призначили на 5 років із випробувальним терміном на 3 місяці. За цей термін ми маємо забезпечити виконання стратегічних завдань, які нам поставив Уряд щодо реформування галузі. Переді мною стоять завдання, які стосуються більше економічного блоку та мисливського господарства. Вони полягають у тому, щоб уніфікувати українське законодавство під європейське з точки зору євростандартів. Також – які ефективні заходи можна запропонувати щодо охорони лісів. Як правильно зорганізувати платні послуги, які надає сьогодні галузь, і таке інше.
Але з досвіду можу сказати, що завдань буде більше і в міру роботи виникатимуть нові, які потрібно буде вирішувати.
– Стосовно реформування. Як ви бачите цей процес сьогодні? Адже реформування у нас триває вже багато років із певною періодичністю на перепочинок. Що потрібно зараз, коли лісова галузь у досить непростій ситуації?
– Мені запали слова одного чоловіка, якого я почув, перебуваючи на заході як представник Агентства, коли ще не був затверджений на посаді. Так от він сказав: «У нас дуже сильна галузь, її добивали корупцією і не змогли добити, добивали реструктуризацією і не змогли добити, сьогодні хочуть добити непрофесійним реформуванням. Галузь витримала і одне, і друге, але всього у комплексі може не витримати». Слово «реформа» зараз викликає або неоднозначне, або однозначно негативне ставлення. І в багатьох випадках ми маємо приклад, коли реформи відбуваються непрофесійно, а головне – без чіткого плану дій, дорожньої карти. Сьогодні є багато різних думок. Наприклад, ліквідувати лісгоспи, створити на базі Агентства уніфіковану систему з єдиним рахунком, запровадити польську чи литовську модель. Але це навіть не концепція, це просто ідеї. Кожна з цих ідей має як позитивні, так і негативні моменти. Але стратегічно виписаного бачення поки немає. Сьогодні створена при МінАПК комісія, яка має працювати над реформуванням галузі і створити концепцію реформування. Хочеться побажати їй плідної роботи, щоб ми в кінцевому варіанті мали стратегію по заходах, роках та об’ємах. Аби ми розуміли, які дії треба зробити, які законодавчі акти прийняти, аби вийти на заплановані показники. Користуючись нагодою, запрошую усіх до співпраці. І Христина Василівна, і я, і все керівництво МінАПК готові до акумуляції ідей громадськості. Для того, щоб система була ефективною і давала, може, не швидкий, але результат, маємо попрацювати системно.
Ми повинні в Агентстві і в державі випрацювати стратегічну політику ставлення держави до лісової галузі. Ми повинні запропонувати нашу, виключно українську модель, спрямовану на якісне невиснажливе використання лісових ресурсів.
– Чи є конкретні терміни, коли реформа вже має бути остаточно затвердженою та почати діяти? Можливо, є чіткі вказівки щодо термінів від Президента чи Прем’єр-міністра?
– Я не найвища посадова особа в галузі. Є міністр. Є голова. Думаю, що вони знають відповіді на ці запитання.
– Ви, напевно, знаєте, яка ситуація сталася цього року з нересурсними областями? Багато людей через безгрошів’я вже пішли з галузі. Ті, що залишилися, не мають можливості для нормальної роботи, примноження, догляду та охорони лісу. Що зараз робиться, аби така ситуація не повторилася у 2017-му?
– Галузь повинна мати державне фінансування в тому об’ємі, який потрібен для її нормального функціонування. Бюджетне фінансування – це єдиний правильний шлях. Сьогодні немає законодавчо врегульованих механізмів, щоб ресурсні області могли передати якусь частину своїх зароблених коштів для потреб нересурсних областей.
Ми подали позиції в МінАПК, а через МінАПК – до Комітету агарної політики у Верховній Раді і знайшли підтримку. Аграрний комітет подав пропозиції до бюджетної комісії. Ми працюємо сьогодні з депутатами, урядовцями і доводимо свою позицію.
Мусимо розуміти: тільки кілька відсотків прибутку залишається сьогодні на місцях, усе інше іде в Держбюджет. Фактично галузь весь свій прибуток віддає державі, а натомість не отримує коштів, які повинні йти на її розвиток.
Якщо в ресурсних областях ми ще можемо говорити про елементарне ведення лісового господарства, то на півдні та сході сьогодні деякі процеси втрачені. Ліс вимагає постійної уваги, тим більше в цих областях. Інакше можна втратити те, що лісівники створювали протягом сотні років. Перш за все, страждають штучно створені на пісках ліси, які захищають від піщаних бур, які є основою екологічного стержня територій та підтримкою розвитку аграрного господарства. Тому ми на всіх рівнях говоримо про державне фінансування галузі. Ця позиція однозначна і безкомпромісна. Думаю, що ми її відстоїмо.
– Якщо ми заговорили про фінансування, то чи буде фінансування від держави і для мисливського сектору господарювання? Хоча б для біотехнії та збереження популяцій диких тварин.
– Раніше і самі лісгоспи були лісомисливськими. Було державне фінансування, були дуже сильні мисливські господарства. Зараз ситуація змінилася докорінно. Держава не фінансує мисливство жодним чином. На сьогодні сильних державних мисливських господарств залишилися одиниці.
А ми хочемо, щоб в Україні відновилося мисливське господарство. Форми господарювання можуть бути різні. Як державні, так і приватні. Зрозуміло, що в силу багатьох причин буде більше приватного сектору. Держава повинна взяти на себе роль контролюючу. Хто конкретно здійснюватиме цей контроль, також має визначити держава.
– Ви особисто за приватні мисливські господарства чи за державні?
– Я за те, щоб мисливське господарство розвивалося. Якщо немає можливості його утримати державним коштом, то треба шукати інші підходи. Але одним із головних завдань, незалежно від форми власності, має бути боротьба з браконьєрством. Для цього потрібно переглянути законодавчу базу, збільшити штрафні санкції за порушення правил полювання. Безперечно, держава повинна була б мати у своєму арсеналі кілька показових мисливських господарств. Таких, які були б прикладом і з точки зору ведення політики мисливського господарства, і з точки зору збереження популяції диких звірів.
– Знаю, що ви нещодавно брали участь у круглому столі стосовно мораторію на експорт необробленої деревини. Як вважаєте, мораторій – це правильний крок, чи все ж таки потрібні інші важелі контролю за рухом деревини?
– Кожне рішення має свої плюси і мінуси. Рішення про мораторій не є винятком. Сьогодні точиться дуже багато розмов про те, що мораторій покликаний зупинити неконтрольовані вирубки Карпат і Полісся. Я хочу з усією відповідальністю заявити, що жодного стосунку до неконтрольованих і контрольованих вирубок лісів мораторій не має. Це зовсім іншого роду питання. Переробник, незалежно від того, внутрішній чи зовнішній, ставить питання наявності сировини, а сировина – це лісозаготівлі. І якщо сьогодні дубова сировина в Україні переробляється вдвічі більше від лісосічного фонду, то виникає питання законності вирубок. Відтак, працюємо над жорсткішими заходами покарання для тих, хто здійснює неконтрольовані рубки. Сьогодні наш закон дуже лояльний до лісокрадів, а штрафні санкції мають бути жорсткішими. Ми працюємо над законодавчими актами, законопроектами, які подаємо на розгляд Верховної Ради. Чим швидше ці документи будуть прийняті і стануть нашим законодавством, тим ефективніше будемо працювати. А тоді й мораторій буде не потрібний. Ми зможемо створити і нормальні умови роботи для внутрішнього ринку, і нормальні умови для продажу сировини за кордон. Але правила мають бути прозорими, такими, які дають можливість стверджувати: немає продажу «сірого» лісу, немає схем на митницях, немає підміни у документах одних сортів деревини на інші і так далі. Це всі ті питання, на які одне питання мораторію відповіді не дає.
Ми повинні збільшити питому вагу переробки деревини в Україні, створити робочі місця, збільшити надходження в бюджет. Україна – не ресурсний придаток до когось чи чогось, і це треба пам’ятати.
– Державна політика знову схиляється до того, що лісовий фонд має бути зосереджений в одних руках… Ваша думка стосовно цього?
– Якщо повернемося до того, чому ліси мають бути державними, то скажу: приватник не буде працювати і вкладати на перспективу у 80-100 років. Це може робити тільки держава. Держава – єдиний суб’єкт господарювання, який, відповідно до законодавства, може у лісі проводити єдину лісову політику. Зараз кожен себе вважає гідним забезпечувати державну політику, але скажу з власного досвіду як депутат трьох скликань обласної ради, яка мала в своїй власності комунальні ліси. Я бачив, як виглядали на той час державні ліси, бачив, як виглядали комунальні. Всі комунальні ліси, які приймалися на баланс держлісгоспів, порівняно з державними, виглядали дуже мляво. Так, сьогодні депутати хочуть бути господарями лісу з тих чи інших міркувань. Для одних це – модно, інші мають від цього прямий економічний зиск. І про це треба говорити. Але з точки зору державного ведення лісового господарства це є неефективно, а в окремих випадках – злочинно. Сьогодні у всіх лісах, які підпорядковані Держлісагенству, впроваджується електронний облік деревини. Може, він не на сто відсотків ефективний, але ми можемо відслідковувати наявність бирок, звідки була вивезена деревина і т.д., тобто відбувається контроль. У всіх інших лісах цього контролю немає. І я переконаний, що більшість серйозних вирубок проводиться саме в лісах, де відсутній будь-який контроль. Тому відповідь для мене є чіткою і однозначною: всі ліси мають бути сконцентровані у державній власності і бути підпорядковані єдиному центру управління.
– Володимире Нальковичу, стосовно рекультивації земель, які постраждали від нелегального видобутку бурштину. Це не тільки Волинь, точніше не стільки Волинь. Бо тут видобуток бурштину розпочався не так давно. На Рівненщині та Житомирщині це негативне явище триває вже роками. До бюджету кошти від цього промислу потрапляють мізерні, натомість збагачуються нелегали, які тримають цей бізнес. Ліси понищені. Невже рекультивацію земель доводиться здійснювати лісовим господарствам власним чи державним коштом?
– Є прийнята урядова постанова, відповідно до якої визначено об’єкти господарювання, які проводитимуть рекультивацію земель, що постраждали від злочинного та варварського видобутку бурштину.
Окрім відновлення земель, реалізація проекту сприятиме припиненню повторного незаконного видобування бурштину на рекультивованих ділянках лісу. Рішення Уряду визначає спеціальний порядок отримання дозволу на користування надрами у разі виявлення залишків бурштину та затверджує примірний договір на проведення робіт з рекультивації між державними підприємствами, підвідомчими територіальним органам Держлісагентсва України, та виконавцями пілотного проекту. Виконувати рекультивацію будуть спеціалізовані підприємства державного сектору економіки, які мають досвід надрокористування. Це ДП «Бурштин України» та ДП «Укрбурштин», ПАТ «ДАК «Українські поліметали».
Це дуже правильне і своєчасне рішення. Щодо видобутку бурштину, то, думаю, й тут із часом лад наведуть. Якщо й добуватимуть, то на чітко визначених територіях, цивілізованими методами. Визначені фірми, які візьмуть на себе усі зобов’язання: від сплати податків до рекультивації. Із цього буде і економічний, і екологічний, і, врешті, політичний ефект.
– Напевно, для лісівників одним із моментів, який зацікавить, стане ваша репліка про роздержавлення лісгоспів, їх ліквідацію чи щось подібне. Це лякатиме. Чи дійсно таке можливо? Якщо таке відбудеться, то яка буде підміна цим господарствам?
– Якраз це і є одним із кроків, що запропонований для реформи. Я бачу у цьому багато проблем. У держлісгоспах проведено лісовпорядкування і визначено ліміти головного користування. Щоб це змінити, треба провести колосально велику роботу і навряд чи її хтось буде найближчим часом робити. Лісгоспи сьогодні є основною ланкою господарської діяльності для тих громад, на території яких вони розміщені. На тій же Волині третина громад залежить від ефективної роботи лісгоспів. Основна економіка цих громад побудована на лісі, на діяльності держлісгоспів. Така ж ситуація – у всіх карпатських та більшості поліських областей. Ми не можемо кинути напризволяще органи місцевого самоврядування. Є багато інших фактів, які дають підстави стверджувати, що це рішення не буде достатньо ефективним. Ми можемо подивитися, як і де функціонують лісгоспи в інших європейських країнах… Так, в них інша функція – вони вирощують сировину, здійснюють всі необхідні заходи із охорони, збереження та примноження лісу, проводять тендери, а вирубками і переробкою займаються вже інші структури. Очевидно, що й ми рано чи пізно прийдемо до цього. Але на це треба час.
Я не думаю, що на даному етапі ліквідація лісгоспів стане вирішенням питань, які накопилися.
– Чи задовольняє Держлісагентство кадрова робота на місцях, і якщо ні, то як ви будете її корегувати?
– Наразі я є головою кадрової комісії. Політика Держлісагентства така: левова частка, якщо не всі кадрові рішення, відбуватимуться через конкурси. Щодо кадрів на місцях, напевно, є якісь зауваження. Напевно, буде визначено роботу кращих керівників, вказано на помилки гірших. Усе це – з часом.
– Володимире Нальковичу, завершимо наше інтерв’ю блоком запитань особистого характеру. Перше з них буде таким: чи є момент у вашому житті, за який ви особливо горді?
– Напевно, кожна людина чимось пишається. Є певні здобутки. Можливо, серед усього іншого я би виокремив гордість за свою доньку. Вона вже будує свою сім’ю і я гордий за неї. Гордий, що виховав її правильно.
– Чи є моменти, за які вам соромно?
– Є. Якщо дозволите, я не буду називати, але скажу: сьогодні я б приймав дещо інші рішення… Кадрові рішення. Це – досвід. У молодості ти більш категоричний. Із набуттям досвіду розумієш, що треба все добре зважувати, не приймати рішення з опалу. У мене ж такі були і я це визнаю.
– Що для вас щастя?
– Коли рідні і близькі здорові, вони поряд і можна насолоджуватися хвилинами спілкування один з одним.
– Що для вас Батьківщина?
– Батьківщина – це те, що ти любиш. Те, стосовно чого ніколи не виникає питання, що це таке. Це рідна земля, земля твоїх батьків. Та земля, де ти відчуваєш себе комфортно. Це те, що ніколи ні на що не проміняєш.
– Знайомлячись з людиною, на що перше звертаєте увагу?
– Людина має бути цікавою. Тут усе має значення: і зовнішність, і манера розмовляти, і внутрішній світ.
– Як часто доводилося розчаровуватися в людях?
– Доводилося. Не так часто, але доводилося. На жаль, не тільки в молодості, коли ти недосвідчений у виборі людей, але й у зрілому віці були випадки, коли доводилося розчаровуватися в людях, яких знав дуже довго. Це найбільша прикрість у житті, коли розчаровуєшся в людях, яким довіряв.
– Після таких моментів звужувалося коло друзів? У вас взагалі багато друзів?
– Не скажу, що у мене багато друзів. Досить обмежене коло. І в виборі друзів я давно дуже вимогливий і категоричний. Життя жорстко вчить.
– Що потрібно, аби справа завершилася успіхом?
– Треба вірити в себе. Треба любити роботу, якою займаєшся. Для мене ще дуже важливе питання команди. Я людина командна. І якщо я займаюся справою, яка мені до душі, а ще й поряд люди, яким довіряю, – можна подолати все.
– Цей номер «Лісового вісника» читачі побачать напередодні Нового року та Різдва. Що для вас означають ці свята?
– Для кожної людини це свята радості, душевного піднесення. Свята, які за будь-яких обставин вселяють в нас оптимізм і надію. Хочеться, користуючись нагодою, привітати читачів видання і працівників галузі з цими чудовими днями. Нехай Господь Бог дарує нам радість різдвяну, нехай дарує в новому році закінчення усіх проблем та негараздів.
Бажаю всім, щоб 2017-й став для нас роком миру, злагоди та добрих справ на благо лісової галузі та України. Хай збудуться всі заповітні мрії, благородними ділами наповнюється життя. Щастя, радості, достатку й Божої благодаті вам та вашим родинам!
Розмовляла Оксана ЧУРИЛО

Всеукраїнський журнал «Лісовий вісник» №11-12 2016р.

за матеріаламиhttp://lisvisnyk.com.ua