«Зелене золото» Іванківського лісгоспу

Любити ліс можна по- різному. Одним зручніше це робити з висоти міських багатоповерхівок, іншим – під час відпочинку та дозвілля на природі. А от у працівників лісу ця любов зовсім інша. Загартована трудовими буденними турботами та самовідданою працею – вона непідробна й щира. У кожному її прояві, у кожній справі тих, для кого ліс – більше, ніж просто професія. Це стає зрозуміло з перших хвилин знайомства з людьми, які обрали професію плекати діброви. Ліс для них – уже давно звичне робоче місце, живий «кабінет», де можна оглянути, як ростуть дерева, намітити, де посадити саджанці. – Це особливий стан душі,– коментує директор державного підприємства «Іванківське лісове господарство» Олександр Калапац.

– Випадкові люди тут не при- живаються, а от ті, які знайшли в цьому своє покликання, уже не зможуть вирватися звідси. За мить і перше знайомство з тим, хто вкорінився в лісовому господарстві назавжди. Це сьогодні Леонід Баришполець – го- ловний лісничий, а 37 років тому розпочинав працювати майстром лісу. Проте він – не абсолютний чемпіон, адже в лісгоспі рекорд у 46 років безперервного стажу належить водію Віктору Глембоцькому, який за цей час перевіз стільки деревини, що важко порахувати навіть суперсучасному комп’ютеру. Він знає всі дороги, що ховаються в густих соснах, де можна сховатися від пекучого сонця: уже давно почувається тут, як удома. Сьогодні в лісгоспі працює понад 220 фахівців, і кожен на своєму місці дбає про завтрашній день лісу й підприємства. Шість років тому тут працювало втричі більше фахівців: 2009-ий став не лише роком чергової реформи в галузі, а й етапом виживання, який перевіряє на міцність не деревину, а тих, хто її вирощує. Саме тоді більшість працівників відповідно до нових законів створила власний бізнес: так народилося 27 бригад, які й дотепер займаються лісозаготівлею. – Сьогодні вже маємо чергу з бажаючих працювати в колективі,– каже керівник. – Стабільна зарплата – головний аргумент на користь такого вибору. Середній показник становить понад п’ять тисяч, а у водіїв, у цеху переробки, – 8-10 тисяч гривень. У лісгоспі навчилися вирощувати не лише ліс, а й кадри: наразі вищу освіту здобувають за кошти підприємства 14 працівників.

Гаси чуже, щоб своє не згоріло.

Саме таким був девіз роботи впродовж літа, коли щодня доводилося оберігати ліс від вогню, який намагався розгорітися не лише на самосійних територіях, що десятиліттями не обробляються, а й увірватися на територію, що могла перетворитися за лічені години на пустку. І щоб пожежі «не заходили» у стиглий ліс, тут ще кілька років тому спрацювали на випередження: за власні кошти придбали ще дві сучасні вежі для відео- спостереження для раннього виявлення вогню до двох, які вже показали себе в роботі. Майже півмільйона виділили, не вагаючись, адже саме така техніка допомагає встановлювати й ліквідовувати загорання на незна- чних територіях, заощаджуючи ресурси й зберігаючи ліс. – На цьому зупинятися не будемо,– каже далі Олександр Михайлович. – На Волині вже використовують дрони, які виявляють осередки загорання, а тому є в планах і це запровадити згодом. Ми їдемо в Обуховицьке лісництво, де така техніка працює з липня, аби побачити, як це виглядає на практиці. Лісничий Василь Ковальський вправно демонструє роботу на моніторі, дані на який надходять з висоти 50 метрів у радіусі 25 кілометрів. Села, дороги, ліс – як на долоні – кожен квартал під пильним оком техніки, що рухається по азимуту, і навіть незначне задимлення покаже з точністю до метра. Підсумки щоразу записують у журнал, який швидше схожий на щоденник, де замість оцінок – повідомлення про виявлені проблеми. – Особливо пильнувати треба з 12 дня й до вечора, – розповідають про небезпечні години лісівники. – Саме в цей час і відбувається більшість загорань. Проте, якщо вогонь «нападає» на ліс, тут готові до його порятунку шість пожежних автомобілів, вісім модулів із цистернами й мотопомпами, трактори, плуги.

Паспорт на 10 років

Заготівля деревини також під пильним оком техніки й згідно з виданим паспортом рубки, який виготовляє лісопроектна організація після проведеного впродовж року обстеження насаджень. Рубки догляду, прорідження, санітарні – усе затверджується в екологічній і природоохоронній інспекціях, і після схвалення в Кабміні вони стають своєрідним планом роботи на наступні десять років. Щороку, згідно з документом, тут на 250 гектарах заготовляють 100 тисяч кубічних метрів деревини. Загалом працюють із сосною, яка відвоювала понад 70 відсотків площ. Решту залишили для м’яколистих порід та акації, дуба й граба. Спиляний стиглий ліс у віці понад 80 років везуть на промислові склади. А вже звідси кругляк чи перероблена деревина відправляється Україною та за її межі. Наразі працюють над замовленням з Ізраїлю, проте па- ралельно відвантажують партії до Китаю, Туреччини, Угорщини, Австрії. Попит на ліс існує, проте постає питання з додатковою сушкою сировини: покупці не хочуть придбавати й везти за тисячі кілометрів воду, яка у свіжозрубаному дереві становить до 40 відсотків. Якщо вологість удасться зменшити вдвічі, відповідно й вага продукції знизиться на стільки ж. Нова котельня та дві сушильні камери – черговий проект, який знову-таки запустили на випередження: уже за півтора року вивозити круглий ліс буде заборонено, а тому вони допо- можуть знаходити споживачів.

А поки все йде за планом: за вісім місяців нинішнього року реалізовано продукції на понад 50 мільйонів гривень, до бюджетів усіх рівнів сплачено понад 12 мільйонів гривень.

Тема впровадження енергозберігаючих технологій у районі також не пройшла повз підприємство. Якщо сказати точні- ше – повністю залежить від його роботи. Соціальні заклади вже не один рік заощаджують кошти на місцевій сировині. Аби тепло було в садках, школах, ФАПах, необхідно заготу- вати сім тисяч кубічних метрів дров, із яких дві тисячі надають в агролісі.

УРАЛ згорів під Іловайськом

Для населення тут також реалізують деревину за цінами, які ще не встигли зрости в рази: за півтори-дві тисячі привезуть дрова, яких вистачить надовго. – А чи допомагаєте родинам учасників АТО, ветеранам? – І хотіли б, проте три роки тому заборонили надавати спонсорську допомогу, яка становила п’ять відсотків від прибутку,– розповідають про законодавчі капкани. – Тому збираємо кошти для передової, передаємо харчі. Із лісгоспу троє працівників воювало на сході. Ігор Гончар вижив під Дебальцево і вже повернувся, працює майстром лісу. Двох очікуємо: один служить під Маріуполем, а інший – розвідник, а тому про його місце перебування нічого не відомо. Представники однієї із мирних професій намагаються не стояти осторонь проведення АТО. Чотири одиниці техніки відправили на підкріплення. Військові відбирали автомобілі, проте за кілька тижнів повернули КамАЗ, який не нюхав навіть пороху на передовій. Через місяць повернувся зі служби й старенький МАЗ – автомобілі- ветерани «забракувала» столична комісія. А от УРАЛ вже ніколи не поїде до лісу, він навіть додому не повернеться: згорів під Іловайськом торік. У строю залишається лише ГАЗ-66, який стільки намотав кілометрів і змінив шоферів, що вже й невідомо, де воює тепер. Аби робота без цих автомобілів не простоювала, придбали два нові, які за півроку себе окупили.

Про що мовчить ліс

Незважаючи на тишу, у лісі вирує своє життя. Спекотне літо приспало його «довгожителів і молодь», а довгоочікувані дощі врятували частково ситуацію. – Та хіба то дощі,– каже лісничий Білоберезького лісництва Валентина Сингаєвська. – Пісок проковтнув воду за мить. Її рівень знизився на п’ять метрів – пересохли лісові болота й озера, а тому бобри пішли шукати воду, сосни починають засихати. Лісопатологи зробили цьогоріч невтішні висновки: 58 гектарів лісу «померло» через ано- мальну спеку. Єдина в лісгоспі жінка- лісничий не відразу потоваришувала з лісом: працювала бухгалтером у колгоспі. Переманив у царство дерев її чоловік. І ось уже 23 роки вона тут справжня господиня: красивий паркан, айстри, чорнобривці й троянди «розповідають» про ще одну любов усієї її команди. Та справжня гордість колективу – теплиця, яка працює тут три роки. Вона розділена на щільні ділянки й нагадує яслі і садок: живцювання самшиту, ялини, туї триває від року до трьох і переростає в групу дорощування, де кожен корінець саджають у горщик. Тут діють туманоутворювачі, аби вологість підтримувати, за необхідності щогодини прово- дять п’ятихвилинний душ, що допомагає навіть у спеку тримати температуру не вище 24 градусів. А вже в декоративному відділенні рослини«розправляють» плечі й дорослішають – трирічні ялинки вже готові приживатися у відкритому ґрунті. Знають тут, як оздоровити зеленого друга, одягти землю в смарагдові шати, щоб дихалося нам легше, щоб додалося здоров’я. Для того й підростають кумедні пухнасті саджанці у величезних коробах. В Україні кожен другий гектар лісу створено штучно, і відсоток у цьому доробку є і працівників Іванківського лісгоспу.

Що сховано в коді

– Технологія вирощування лісу багато в чому схожа на ви- рощування зернових: спочатку треба «розбудити» насіння, «зарядити» землю добривами, провести згодом стрижку, боронити юні пагони від горобців, ховаючи їх під агроволокном,– розповідає про окремі важливі моменти лісничий Феневицького лісництва В’ячеслав Слободян. Проте то вже наступні етапи, а все розпочинається із заготівлі шишок: щороку їх вручну в мішки збирають понад 20 тонн, із яких на весну матимуть 220 кілограмів насіння. Уявіть лише, що вага тисячі насінин становить 2,5 грама. Аби засадити гектар молодим лісом, треба виростити 10 тисяч саджанців: скільки використали для заліснення 280 гектарів лише нинішнього року – рахуйте самі. Розпочинають їх збирати в жовтні, поки шишки не розкрилися і не розніс вітер дрібні на- сінинки в ліс чи поле. І хоча надворі вже XXI століття, подальша підготовка посадкового матеріалу за століття не змінилася: тиждень топлять грубу, аби втримувати температуру на позначці плюс 50, і 700 кілограмів шишок крутяться в залізних ящиках, розкриваються і «гублять» на підлогу насіння, яке менше за макове. За тиждень – нова партія й ще кіло- грам насіння буде зібрано. Розповідати про будь-яку ділянку роботи тут можуть годи- нами. А ми їдемо в гущавину лісу, де сьогодні заготовили свіжу деревину. Дивний молоток, комп’ютер, який не схожий на звичний, і навіть принтер у старшого майстра Олександра Харченка під рукою, аби провести її приймання електронним способом. Електронний облік – справа тут не нова: за три роки вже освоїли всі її тонкощі. Пластмасова бірка, яку він прикріпить до кожної колоди, містить достатньо важливої інформації: тут і дані про довжину, діаметр дерева, і відомості про того, хто здійснив маркування. Усе заноситься в «лісовий» комп’ютер, і вже за кілька хвилин інформація надходить до єдиної бази даних. За день доводиться іноді 800, а то й більше бірок «вмонтувати». А ще в таких схожих буднях тут навчилися помічати й оберігати особливі місця, які не кожен розгледить. Нам поталанило заглянути в цілий світ, що живе за своїми законами: вони керують у гомінкому мурашнику, де тисячі комах готуються до зими й тягнуть у загальний будиночок хвою. Піднімаємо голову й розуміємо, яка «бригада» гуде так само дружно: у сосновому дуплі поселився бджолиний рій, який утік із вулика й робить собі запаси. По сусідству «прописалася» родина білок: їх ми не побачили, проте протерта «до дірок» із самісінької землі кора підтверджує розповіді лісівників. Перші жолуді оббив вітер із 150 річного дуба в цьому заповіднику. Та це ще не все, що ми побачили того дня: колись грабовий «паркан» перетворився на арку, де особлива тиша, і так не хочеться думати про осінь. Вона сюди ще не зазирнула, тому молоді насадження ще не приміряли золотого вбрання. А ще тут ми «напилися» дзвінкого повітря – густого, солодкого з нотками терпкої осені, замішаного на краплях роси: у сонячні дні гектар лісу поглинає з повітря 220-280 кг вуглекислого газу й виділяє 180-220 кг кисню. Ось такі пізнавальні уроки під відкритим небом провели для нас лісівники – люди, для яких професія стала способом життя, мислення і особливим світоглядом.

Час Київщини. Вікторія ЛЯХОВЕЦЬ