«Хто не пам’ятає свого минулого, той не вартий свого майбутнього»

9 травня в Україні відзначається День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Ми мусимо бути поколінням вдячних дітей, вшановувати пам’ять загиблих і ненароджених, дякувати живим та пам’ятати про уроки війни щодня.

Сьогодні, мова піде про історичне минуле, яке забути неможливо. Те минуле, що нерозривно пов’язане з нашим сьогоденням. Про Комарівське і Ніжиловицьке лісництва державного підприємства «Макарівське лісове господарство» за часів Великої Вітчизняної війни.

…Комарівка, одвік Комарівка,
Ти, легендо, своя — лісова!
Тут сплелася од віку до віку –
Легендарна та биль і жива!
Мов дівчата ошатні, буйнисті
Молоді деревця піднялись,
Наче б то не гуляло вогнище,
Не лягло попелище колись.
А навкруг, як в покосі, іглиця –
Тепло вкрила малят-маслюків.
Дуб тихенько шепоче: «Вклонися
Цій землі партизан-земляків».
Не куриться зелена дорога,
Наче стрічка весела, в’юнка,
В сорок другім, як мати-небога
Зустрічала синів Ковпака.
Ліс прийняв у обійми багряні,
Запалив їхній шлях небуття.
І скотились зірками земляни,
Щоб світити дорогу життя!

…Початок липня 1941 року — В Комарівці з’явилися німецько-нацистські війська. Кілька мешканців села зустрічали їх з хлібом-сіллю та квітами.

В перші дні окупації німці втопили в криниці голову сільської ради Андрія Івановича Гарлінського та затримали і розстріляли за зв’язок з партизанами лісничого Василя Онисимовича Орла.

МАКАРІВСЬКЕ ПІДПІЛЛЯ

Уже з перших днів Великої Вітчизняної війни у тимчасово окупованих німецько-фашистськими загарбниками районах Київщини було організовано підпільні групи, партизанські загони і з’єднання, які завдавали ворогові відчутних ударів.

На початку 1942 року, а саме 6 січня (за архівними даними) у Макарові з’явилася перша підпільна група, ініціатором створення її був полковник Червоної Армії Петро Гнатович Коротков, який втік з фашистського полону.

Перед групою поставлено завдання створити в Макарові підпільну організацію. У березні відбулося перше її офіційне засідання на квартирі вчителя М.І. Халепи. Тут зібралися А.Г. Лопата, М.С. Завалішин, Н В. Єлісєєв, 1.1. Холодов, М.С. Палієнко, К.Г. Дехтяренко, Ф.Я. Вареник, І С. Кобзєв, господар квартири та його дружина З.П. Капустенко.

У червні 1943 року більшість членів підпілля Макарова вступила до партизанського загону. Пішов туди й керівник А.Г. Лопата. Проте у Макарові залишається група, якою керував І.І. Холодов. Захоплюєшся мужністю і відданістю Вітчизні подружжя Федорців, квартира яких стала явочною для зв’язківців з Києва.

Встановив Костянтин Іванович тісний зв’язок з керівником підпілля с. Ніжиловичі Семеном Давидовичем Варницьким (лісничим Ніжиловицького лісництва), з яким дружив.

Бойові дії підпільників довели, що таке відвага. Зробили б вони набагато більше ради визволення рідної землі, якби їх не зрадили. Безумовно, в організації підпільної роботи були свої недоліки, адже добровольці не мали досвіду, військових навиків, керуючись лише патріотичними почуттями. Багато ще не досліджених сторінок тих далеких історичних подій.

У поіменних списках загиблих членів Макарівської підпільної організації (згідно архівних документів) значиться лісник Ніжиловицького лісництва –
Сопленко Яким Максимович, заарештований гестапо.

НІЖИЛОВИЦЬКА ПІДПІЛЬНА ОРГАНІЗІЦІЯ

«Іскра» у Ніжиловицькому лісництві (за архівними документами) була створена в листопаді 1941 року з ініціативи лісничого Семена Давидовича Варницького.

Паралельно в селі діяла підпільна комсомольсько-молодіжна група на чолі з Денисом Яковичем Семененком. У грудні 1941 року вона влилася до складу підпільної організації Варницького. Її діяльність виходила далеко за межі Макарівщини.

«Іскра» встановила зв’язки з підпільниками Києва, Бородянки, Тетерева, Фасової, Бишева, Коростишева, Радомишля, Малина. Семен Давидович особисто відвідував ці населені пункти або через зв’язкову Ганну Іванівну Сопленко передавав необхідну інформацію.

Лісничий набирав робочу силу для розчистки лісу, заготівлі дров та виконання інших робіт. Тож йому і його робітникам німецькими властями були видані спеціальні перепустки, які давали право пересуватися по району. Неодноразово лісництво відвідували майбутні керівники партизанських загонів Київського з’єднання Іван Хитриченко, Микита Палій, Петро Перевертун, Олександр Білявцев, Микола Колос, Олександр Шохін, Микола Єрмаченко, Броніслав Башинський та інші. Вже цей факт свідчить про широку діяльність Ніжиловицького підпілля. Люди, які приходили в лісництво «Пеньки» ніби в службових справах, насправді зустрічалися з керівником підпілля.

За наказом Семена Давидовича в червні 1942 року член «Іскри» Демид Цибенко влаштувався у Ніжиловицьку німецьку управу фінагентом по селах Ніжиловичі, Борівка, Комарівка, Садки та Шнурів Ліс. Невдовзі у цих населених пунктах було створено підпільні групи. Їх члени збирали зброю і передавали Варницькому, а він — у партизанський загін. Підпільники проводили велику агітаційну роботу серед населення, розповсюджували листівки та зведення. Інформбюро, які писали від руки Людмила Варницька та Лідія Манкевич. А розповсюджували їх Д.І. Цибенко, Г.І. Сопленко та Г.С.Цибенко.

Із спогадів підпільника «Іскри» І.І. Глущенка: «…Наша група зібрала понад п’ятдесят гвинтівок, два пістолети, ручні кулемети, сотні патронів, гранати, два ящика вибухівки. Все це відправили у партизанський загін. Я вісім разів брав участь в операціях по пошкодженню німецького кабельного зв’язку Берлін-Вінниця-Київ. Наприкінці 1942 року підпільна організація нараховувала більше 30 членів».

Жодного дня не було без боротьби. Месники не раз приводили окупантів у стан розгубленості, коли в один і той же час у різних селах району горіли молотарки, трактори, злітали в повітря мости, не діяв телефонний кабельний зв’язок фронт-Берлін, знищували продовольчі бази й склади зброї. «Іскра» була базою для мужніх людей, яких переправляли у партизанські загони.

Близько 635 днів діяла «Іскра» в тилу ворога. Майже два роки підпільники ризикували життям, ходили над прірвою смерті, наближаючи день визволення рідного краю від загарбників.

3 липня 1943 року лісництво «Пеньки» оточили карателі. Членів підпілля і всіх жителів, що мешкали там, фашисти захопили і стратили.

Члени «Іскри» (згідно архівних документів):
Варницький Семен Давидович — командир (закатований фашистами);
Бикоріз Антоніна Кіндратівна;
Бикоріз Євгенія Павлівна;
Варницький Володимир Семенович (закатований фашистами);
Варницька Людмила Семенівна (закатована фашистами);
Варницька Марія Іванівна (закатована фашистами);
Валовий Іван з с. Шнурів Ліс (закатований фашистами);
Глущенко Іван Іванович;
Зубченко Микола Євдокимович (закатований фашистами в Чехії 17 лютого 1945 року);
Коваленко Дмитро Кіндратович (загинув на фронті);
Манкевич Лідія Іванівна;
Семененко Денис Якович (закатований фашистами);
Сопленко Ганна Іванівна (закатована фашистами);
Скурінєвський Іван Карпович (закатований фашистами);
Старов Віктор Юхимович (закатований фашистами);
Терещук Порфирій Микитович (закатований фашистами);
Федоренко Микола Мойсейович (загинув у бою з карателями);
Цибенко Гаврило Степанович (закатований фашистами);
Цибенко Демид Іванович;
Цибенко Іван Миронович.
…
В садибі Ніжиловицького лісництва знаходиться меморіальна дошка пам’яті працівників Ніжиловицького лісництва та членів їх родин, розстріляних Німецько-фашистськими нелюдами 3 липгя 1943 року за зв’язки з підпільною організацією «Іскра».

Публікація підготовлена за інформацією загальнодоступної вільної багатомовної онлайн-енциклопедії Вікіпедія, матеріалами українського краєзнавця, члена Національної Спілки краєзнавців України, засновника і керівника Макарівського районного історико-краєзнавчого клубу «Пошук», Відмінника освіти України, автору низки книг з краєзнавства – Діни Свиридівни Нетреби та головного лісничого ДП «Макарівський лісгосп» Сергія Кондрацького.

Прес-служба
Київського обласного та по м. Києву управління
лісового та мисливського господарства