ЛІСОКУЛЬТУРНИЦЯ — І МАМА, І БЕРЕГИНЯ

Ніжний, тендітний, ледь помітний пагінець майбутнього деревця… Він, як те мале дитя, жадібно тягнеться до сонечка, всотуючи в себе кожен промінчик, кожну краплину води, і так прагне швидше вирости… І саме йому, такому крихітному, в цей період, як ніколи, дуже потрібна підтримка.
Допомогти йому зміцніти покликані люди рідкісної, надзвичайно кропіткої професії з цікавою назвою: лісокультурниця. Хоча офіційно вона звучить не так романтично —робітник на лісокультурних роботах.

Знайомитися зі специфікою такої професії на Київщині ми рушили до державного підприємства «Ржищівський військовий лісгосп», що нині входить до складу Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства. В лісгоспі працює чотири лісокультурниці, три з яких в Сошниківському лісництві, до яких ми і завітали в гості.
Знайомимось: 51-річна Валентина Пилипівна Заряда, 60-річна Людмила Романівна Прохоренко й найповажніша — 70-річна Таїсія Семенівна Сердюк. Хоча, щоденна праця на свіжому повітрі зробила свою добру справу, скинувши на око їм років по двадцять. Бо, дивлячись на те, як вони моторно вправляються поміж рядочками сіянців, ніколи не даси їм більше 30-40-ка…
У кожної — своя доля. Таїсію Семенівну вона привела життєвими стежками сюди, в Сошників, аж із Кіровограда. За своє трудове життя була вона і швачкою, і продавчинею, і контролером, і дояркою… Близько 12 років роботи в лісгоспі, два роки як працює лісокультурницею.
У Валентини Пилипівни й Людмили Романівни досвід роботи в лісгоспі різний: 14 і 3 роки, а от із лісовими культурами — лишень рік. Обидві теж свого часу отримали робітничі професії: якщо перша все практично життя пропрацювала маляром-штукатуром, то друга була і швачкою, і листоношею, і дояркою… Та всіх їх, врешті-решт, об’єднала любов до лісу. І характер — трохи сором’язливий, але доброзичливий, заповзятий, енергійний.
Звичайні сільські жінки… Прості трудівниці… Мами, дружини, бабусі… Саме завдяки їх невтомній праці і пишеться славна історіяцього підприємства. Жінки до спілкування не охочі, бо в них на часі вистачає своєї роботи, яку вчасно треба виконати. Усе ж на декілька хвилин виправляють спини, спираючись на сапи, аби «познайомити» зі своїми «вихованцями».
Спочатку — неохоче, та згодом— захоплююче, розповідають про свою роботу. І слухаєш оповідь, ніби пісню… Відчувається, що все ж, не дивлячись на сором’язливість , дуже переймаються кожним пагінцем саджанця. Щоб міцними зростали, адже саме від цього й залежить сила і розкіш наших майбутніх лісів.
Дивлячись на ці струнки сіянці сосни, кучеряві дубочки та декоративний каштан, кленки, ялинки та сосонки, стрункі дворічні берізки, котрі далебі давно перегнали у зрості ровесників, розумієш: саме жіночі руки здатні виконувати цю делікатну роботу—заготівля і посів лісового насіння, посадку живців і догляд за сіянцями. Щоденна, невпинна турбота про майбутній ліс.
Робота на землі для простих сільських жінок —буденно звична. Однак, полоти городину і доглядати маленькі деревцята — справа різна. «Якщо на городі міжряддя маленькі, то тут обсапувати рядка доводиться до пів метра навколо. До того ж, все ще залежить і від ґрунту, і від зілля, яким затягує рядки», — пояснює Таїсія Семенівна.
Понад рік лісокультурниці опікуються сіянцями, доки ті не піднімуться, зміцніють, зазеленіють і готові будуть переселитися на лісові ділянки. Спекотного літа ще до сходу сонця (майже за Шевченком — коли «ще перші півні не співали») ці трудівниці працюють у полі та на лісорозсаднику, дбайливо прополюють рядок за рядком, підпушуючи ґрунт, аби корінцям вдосталь було і свіжого повітря, і вологи, займаючись великим таїнством —народженням лісів. І з особливим трепетом клопочачи над найтендітнішими і найвибагливішими своїми «дітками» — майбутніми соснами та ялинами, котрі найбільше полюбляють вологу.
Для цих дівчат (по іншому їх і не назвеш) напружений робочий ритм уже давно не в дивину. Звикли і до болючих мозолів від сапи та спекотних днів, колючих, чіпких і вкрай надокучливих бур’янів, кусючих комарів та ос,просапуючи за сезон не один десяток гектарів лісових культур.
Але ж їхня робота — не лише сапання. Це і обробка кожної верхівки висаджених деревець спецзасобами захисту молодих насаджень від диких звірів, які полюбляють ласувати соковитими гілочками та жолудями.
Після кропіткої роботи в розсадниках, лісокультурниці навесні висівають насіння та висаджують сіянці й увесь сезон під відкритим небом, у дощ і спеку їх доглядають —на кожну з засаджених ділянок доводиться повертатися по декілька разів.
Якщо врахувати, що інтенсивний догляд за новоствореними культурами обов’язково потрібен протягом перших трьох-чотирьох років, то не важко уявити обсяг ручних робіт, що лягає на плечі цих жіночок. Слід зазначити, що геть усі роботи проводяться під пильним контролем інженера лісових культур Людмили Миколаївни Тригуб.
Та все ж, недаремно кажуть, що ліс починається з насінини. Адже, аби перед нами постав ліс у всій своїй красі та величі, його спочатку необхідно виростити. З листопада по березень лісокультурниці збирають насіння. Робота ця досить трудомістка, але дуже важлива. Чому?..
Передусім, тут, у Ржищівському військовому лісгоспі, збирають шишки сосни та ялини, а також насіння дуба (жолуді). Ми з вами не замислюємося над цим, але на практиці зі 100 кг шишки чистого насіння отримується аж… у межах 1 % всієї ваги. Отже, щоб заготовити 1 кг насіння, зібрати потрібно приблизно 100 кг шишок!
Та мало лише зібрати ті шишки. Потім їх відправляють на переробку в шишкосушарку при температурі +45°С. Це оптимальна температура для того, щоб шишка розкрилася. Бо занадто засмолена ніколи цього не зробить природнім шляхом, сама по собі, коли висохне шишка.
Для тих, хто не в курсі. Шишкосушарка— це пристрій для сушіння шишок і витягування з них насінинок. Є як стаціонарні, так і пересувні. Із стаціонарних найчастіше використовують двоповерхові шишкосушарки конструкції Ст. Р. Каппера. На першому поверсі якого розміщені дві двобарабанні сушильні камери і калориферна піч, у горищному — сушильна шафа для підсушування шишок.
Переробка шишок триватиме до березня, а заготовлене насіння зберігатиметься в склянних ємностях (бутлях) у сухих, провітрюваних приміщеннях. А от насіння дуба (жолуді) після збору восени і аж до висіву зберігатиметься методом стратифікації тобто закопується у глибоко викопаних ямах та перешаровується вологим піском. Аби навесні після посіву прорости, під пильним доглядом лісокультурниць зміцніти й перетворитися на могутнього велетня— новий ліс.

Завершити розповідь хочеться привітанням із 70-річним Ювілеєм, який сьогодні 31 липня відзначає лісокультурниця ДП «Ржищівський військовий лісгосп» Таїсія Семенівна Сердюк та побажати Таїсії Семенівні від всього лісівничого колективу Київщини міцного здоров’я, жіночого щастя на довгі щасливі роки. Дякуємо Вам за Вашу безцінну щоденну важку працю!