Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства
Гарячі лінії
Держлісагентство
Київське обласне та по м. Києву управління ЛМГ

Газета “СЛОВО” від 4 червня 2016 року про нас

Досвід, підтверджений роботою

Останнім часом, мов гриби після дощу, почали з’являтися публікації в пресі та передачі по деяких каналах телебачення про буцімто кричущі негаразди в лісовій галузі країни. Вони носять настільки огульну,поверхову оцінку роботи лісівників, що мимоволі починаєш сумніватися в об’єктивності авторів, у їх обізнаності в тому, про що пишуть. Складається враження, що це робиться не задля того, щоб допомогти лісівникам, а навпаки – аби викликати в суспільстві негативе ставлення саме до кадрових лісівників, до їхньої праці, дискредитувати, а відтак ліквідувати лісгоспи. Тобто розвалити галузь з тим, щоб прибрати до своїх рук те, що вирощено і дбайливо доглянуто не одним поколінням лісівників.

Чому я так думаю, адже я не професійний лісівник, не спеціаліст цієї галузі. Звідки мені знати, що і як там робиться? Пояснюю на конкретному прикладі. Ще у 2008 році я написав книгу «Під кронами століть» з підзаголовком «Димерський лісгосп: з історії становлення і розвитку». Ця книга вийшла третьою в започаткованій мною серії художньо-біографічних творів «Вишгород в іменах». Задум написати цю книгу виник не випадково. Працюючи понад 20 років у районній газеті, я неодноразово бував у лісівників, знаю з середини їхню нелегку працю, підготував за ці роки десятки відповідних матеріалів. До того ж, перш ніж її написати, я ознайомився з багатьма документами Центрального державного Історичного архіву України, що на Солом’янці, а також з відповідними архівними матеріалами Національної бібліотеки імені Вернадського; тижнями, місяцями перебував безпосередньо в усіх виробничих підрозділах Димерського лісгоспу, вкотре переговорив з великою кількістю рядових лісівників, з інженерами, керівниками середньої ланки, директором Василем Івановичем Глущенком. В решті решт, з представниками сімейних династій, які сумлінно працюють на підприємстві, передаючи з покоління в покоління той багатющий і неоціненний фаховий досвід , який вони набули за роки роботи на підприємстві. Скажу без перебільшення, ці люди повністю віддані справі, якій служать… Вони фанати лісової справи, в найкращому розумінні цього слова.
Добре знаючи це, я й засумнівався в правдивості всього того, що останнім часом доводиться читати і чути про лісівників нашої країни взагалі. А відтак, вирішив навідатися у лісгосп, аби на власні очі побачити, яквонипрацюють сьогодні? Що так, а що не так? Що змінилося за ці роки, починаючи від року написання книги?

І ось я в лісгоспі. Спершу(по ходу) побував у Катюжанському, Руднянському та Шевченківському лісництвах. Потім – на центральній садибі лісгоспу. Всюди чисто, красиво,доглянуто. Душа радується… Аж не віриться, що так може бути навіть у ці нелегкі часи… Але у справжніх господарів, які дбають про майбутнє, тільки так і є.

До речі, лише останнім часом колектив димерських лісівників поповнився вісьмома молодими спеціалістами. Тут завжди розважливо дбають про оновлення кадрів. Але не так щоб замінити досвідчених ветеранів лісового господарства на будь кого, аби молодого. Це було б на шкоду лісу. А так, щоб людина мала фахову освіту, любила ліс і хотіла працювати, переймати досвід кращих спеціалістів. А вони в лісгоспі є.Цілі сімейні династії. В них справді є чому повчитися… Це щодо спадкоємності поколінь…

Далі цікавлюсь веденням лісового господарства глибше. Воістину, правду кажуть – ліс починається з насінини. Дізнаюсь, щорічно лісгосп збирає 3,5 тонн лісового насіння, вирощує близько 3 млн сіянців (з них – 2,5 млн штук сосни звичайної, решта – листяні породи), які потім висаджуються в лісові культури, і за якими здійснюється постійний і ретельний догляд протягом п’яти років. Зокрема, окрім агротехнічних прийомів, в разі потреби, проводиться ще й доповнення лісових культур. Це щоденна, копітка і нелегка праця.

Щовесни в лісгоспі створюють в середньому 250 гектарів лісових культур. Цієї весни – 273 гектари.
Починаючи з шестрічного віку й до спілого лісу (а спіє ліс 80-100 років), лісівники проводять рубки формування та оздоровлення лісів, а також санітарно-оздоровчі заходи. Це обов’язкове правило для вирощення здорового лісу.

У весняно-осінній період лісовою охороною здійснюється рекогносцирувальний нагляд за лісовими насадженнями, спрямований на своєчасне виявлення шкідників та хвороб лісу.

Тим, кому здається, що лісівники ріжуть ліс коли заманеться, і як заманеться, одразу скажу, вони помиляються уже хоча б тому, що людина, яка плекає ліс, ніколи не стане його губити… Рубки догляду за лісом, як те й передбачено технологією, поділяються на певні види: освітлення (з шестирічного і до десятирічного віку), прочищення (з11 до 20 річного віку), проріджування (з 21 до 40-річного). Далі, за один клас віку до стиглості, здійснюються прохідні рубки, призначені для створення умов щодо збільшення приросту кращих дерев, підвищення товарності насаджень та скорочення термінів вирощування технічно стиглої деревини. А ще ж у комплексі робіт існують санітарно-оздоровчі заходи, до розряду яких входять: вибіркові санітарні рубки, суцільні санітарні рубки, а також ліквідація захаращеності, запобігання виникнення та поширення осередків шкідників тощо.

Зокрема, вибіркові санітарні рубки здійснюються лісокористувачами шляхом вилучення з насаджень сухостійних, усихаючих чи сильно ослаблених, пошкоджених шкідниками, хворобами та внаслідок стихійних природних явищ і техногенних впливів окремих дерев або їх груп. Суцільні ж санітарні рубки передбачають вирубування одночасно всіх дерев насадження, або його частини, на площі 0,1 гектара і більше, пошкоджених шкідниками, хворобами та внаслідок стихійних природних явищ і техногенних впливів до ступеня втрати цими насадженнями біологічної стійкості. Такі суцільні санітарні рубки проводяться у разі, коли інші санітарно-оздоровчі заходи не дали бажаного результату, а проведення вибіркових санітарних рубок може призвести до зменшення повноти насаджень нижче допустимого рівня. Наголошу, це передбачено, зокрема, пунктом 12 «Санітарних правил в лісах України».

Звісно ж,насадження, що потребують суцільної санітарної рубки, попередньо обстежуються спеціальною комісією, призначеною за рішенням органу, що видає дозвіл на проведення такої рубки. До складу комісії входять: лісопатолог спеціалізованої служби лісозахисту або міжрайонний інженер-лісопатолог, головний лісничий або інженер охорони і захисту лісу, а також лісничий . Про це обов’язково зазначається у відповідно складеному акті. Такі правила. І їх у держлісгоспі неухильно дотримуються.

Узагальнюючи сказане, зазначу, що всі заходи щодо поліпшення складу, структури та підвищення стійкості деревостану, в лісгоспі проводяться постійно. Для подальшого росту залишають кращі дерева, як правило, головних порід насіннєвого походження. Такі дерева мають бути здоровими, мати прямі, повнодеревні, без сучків стовбури, правильно сформовані крони, добре укорінення. Ось усі ці роботи в комплексі й проводять лісівники. Їхня робота безперервна…

Тож на цьомутлі не зовсімвиправданимвидається ЗаконУкраїни «Про внесеннязмін до деякихзаконодавчихактівУкраїнищодоохоронитваринногосвіту», відповідно до якого, цитую: «В період масового розмноження диких тварин – з 1 квітня до 15 червня – забороняється проведення у лісі робіт та заходів, які є джерелом підвищеного шуму та неспокою…». В цьому переліку під заборону потрапили і санітарні рубки… А вже в цьому році розпорядженням обласної ради №093-03-VIIвід 28 квітня заборонено взагалі проводити в лісі будь-які рубки у цей період… Для тваринного світу, можливо, це й ідеально, а як для самого лісу? Як на мене, ще невідомо, чого тут більше, користі чи шкоди… Адже ліс, це занадто чутливий організм, який потребує безперервної уваги і догляду.

До речі, щорічний обсяг лісокористування усіх видів рубок у лісгоспах, зокрема, і в Димерському, проводиться у відповідності з «Проектом організації та розвитку лісового господарства державного підприємства», розробленого Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об’єднанням. Норму заготівлі деревини у порядку рубок головного користування, обчислену за результатами базового та безперервного лісовпорядкування, обов’язково затверджує Міністерство охорони навколишнього природого середовища України.

Окрім того, щорічний обсяг рубок, пов’язаних з веденням лісового господарства, розроблений УДПЛВО, погоджується з державним Управлінням охорони навколишнього природного середовища області. Отже, самовільно лісгосп аж ніяк не може проводити рубки. І не проводить…

В комплексі робіт, пов’язаних з вирощенням лісу, чи не найголовнішим є охорона цих лісів від пожеж. Димерські лісівники вділяють цьому питанню неослабну увагу. Ось і в цьому році до настання пожежо-небезпечного періоду тут створено: мінералізованих смуг 100 кілометрів та проводиться догляд за ними на 200 кілометрах. Планується до кінця пожежо-небезпечного періоду ці міроприємства виконати на 600км та 1200 км відповідно. Перекрито від транспорту в’їзди до лісових масивів. Встановлено шлагбауми, відведено та облаштовано рекраційні місця для відпочинку людей. Встановлено аншлаги та бігборди на протипожежну тематику, проводяться рейди.

Для своєчасного виявлення та ліквідації пожеж, у лісгоспі створена і ефективно працює лісопожежна станція, укомплектована трьома пожежними автомобілями та пожежним модулем. Працюють тут досвідчені пожежники, які постійно здобувають призові місця на змаганнях серед команд Вишгородщини.

За останні 10 років лісгоспом створено нових лісових насаджень на площі 2300 гектарів, в тому числі, як уже було сказано, лише в нинішньомуроці – 273 гектари.

За результатами своєї діяльності, тільки в першомукварталі 2016 року лісгосп сплатив до бюджетів місцевих громад 458985 гривень. А всього податків до державного та місцевого бюджетівсплачено 3155375 гривень.
Отже, в підсумку своєї поїздки у Димерський лісгосп, я вкотре переконався, що працюють тут високопрофесійні лісівники, які ефективно ведуть лісове господарство, розвивають його і досягають вагомих результатів у праці. І найголовніше, що мають зробити для них ті, хто начеб то так уболіває за долю лісу,це не заважати нині сущим лісівникам працювати. Тим більше, що працюють вони старанно і професійно.

В.Линовицький, заслужений журналіст України.
Димерський лісгосп, травень 2016 року.

Газета “СЛОВО”
від 4 червня 2016 року